субота, 21 квітня 2012 р.
ФОТО СТРИЯ
Вул. Т.Г. Шевченка
Майдан Незалежності
Костел
Районний будинок культури, бібліотека
Парк ім. Т.Г. Шевченка
Міський Будинок Культури
Собор Івана Хрестителя
Вул. Г. Сковороди
Вул. Львівська
Моя рідна школа
Рідна школа… Пройшло вже 10 років з того часу, коли ми вперше переступили її поріг. Тоді очі наші світилися цікавістю і дитячим захопленням. Ми навіть не здогадувалися, що школа стане нашою другою домівкою.
Саме в школі ми навчилися писати, читати, рахувати, ми навчилися жити. Адже з першого класу вчителі намагалися прищепити нам не тільки знання з різноманітних наук, а й частину своєї душі. Вони вкладали в наші душі добро, ласку, справедливість, чесність, розум. І гадаю їх старання не були марними.
В школі пройшла велика частина нашого життя. І хоча час минає, ніхто з нас не пожалкує цих чудових навчальних років.
У нашій другій домівці ми знайомилися з друзями і сварилися з ними, раділи, отримували п'ятірку за відповідь, і сумували через двійку. В стінах школи ми навчилися думати, висловлювати свої почуття, навчилися помилятися і виправляти ці помилки. Саме тут ми виховували свою силу волі, терпіння, мужність. І ось ми вже не діти, а дорослі люди, перед якими стоїть важливий вибір свого майбутнього. Незабаром пролунає останній дзвоник і шкільне життя залишиться позаду. Та кожен з теплотою і любов’ю буде згадувати про найкращі шкільні дні, сповнені радістю і щастям. І як би не склалися наші долі, куди б не розвели життєві шляхи, ми завжди будемо пам’ятати своїх однокласників, учителів, свій клас, свою рідну школу.
Моє рідне місто
СТРИЙ
Герб Стрия Прапор Стрия
Стрий — місто обласного значення в Україні, центр Стрийського району Львівської області, один із найголовніших та найбільших транспортних вузлів Західної України, важливий економічний та культурний центр Львівської області. Місто розташоване в галицькому Передкарпатті, на лівому березі ріки Стрий. Населення міста — 60 154 осіб (лютий 2012), площа — 16,95 км.². Місто є четвертим містом за населенням в області.
Перша згадка про місто датується 1385 роком, проте цілком очевидно, що місто є старішим, ніж офіційно вважається. Вже тоді місто згадується як центр волості. У 1431 році місто одним із перших серед українських міст отримує Магдебурзьке право. Майже всю свою історію Стрий був важливим торговим, оборонним та військовим центром. Відігравав значну роль у багатьох національно-визвольних змаганнях. Найбільше зростання Стрия відбувалося у другій половині XVII століття, сприяв розвиткові міста колишній стрийський староста, а відтак король Речі Посполитої Ян Собєський. У ті часи місто носило титул «Вільного королівського міста». Після Першого поділу Польщі відійшов до Імперії Габсбургів, пізніше Австро-Угорська імперія. З початком Першої світової війни Стрий стає місцем народження легіону «Українських січових стрільців». Під час українсько-польської війни 1919 року у Стрию був постій командування III Корпусу УГА. У 1920—1930-их pоках Стрий був одним із найактивніших осередків УВО й ОУН. В середині XIX століття місто перетворилося на значний залізничний та газовий центр, що сприяло швидкому розвитку міста. У міжвоєнній Польщі був центром повіту Львівського воєводства. За Пактом Молотова — Ріббентропа 1939 року відійшов до Радянського Союзу. Під час Холодної війни місто було важливим військовим центром Радянського союзу.
14 березня 1990 року (за СРСР) у Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ — прапор України.
Історія міста
Точна дата заснування Стрия невідома. Як видно з археологічних знахідок він існував вже в добу Київської держави і Галицько-волинського князівства. Зростанню Стрия сприяло його розташування на перетині двох важливих шляхів, один з яких йшов вздовж північних схилів Карпат, а другий вів до карпатських перевалів.
У 1385 р. Стрий вже був адміністративним центром волості (повіту). Через два роки Галицьке князівство, знекровлене в боротьбі проти нападів Золотої орди, було захоплене Польським королівством. Король Владислав Ягайло на початку д XV ст. уступив Стрийський повіт своєму братові Свидригайлові, а той, незабаром, передав ці землі князеві Федюшкові Любартовичу, синові Любарта-Дмитрія, князя Волині.
В руках Любарта Стрийська волость залишалась до 1430 р. Пізніше, аж до кінця XVII ст., державні маєтки Стрийського повіту передавались в пожиттєве володіння польським магнатам, яких призначали на посаду старост - представників короля. Юридично, міське управління вважалось непідвладним їм, однак на практиці влада в місті опинялась в залежності від старост та їх управителів.
На підставі королівський привілеїв 1431 і 1460 р. міське управління в Стрию здійснювалось відповідно до так званого Магдебурзького права. Згідно з ним міське управління (магістрат) складалось з ради, на чолі якої стояв бургомістр, і судової лави, очолюваної війтом. Резиденцією старости та їх намісників був замок, а магістрат урядував в ратуші.
Місто було оточене земляним валом, інший вал з частоколом відокремлював від передмість центральну частину міста - площу Ринок з навколишніми вулицями. Лише ця частина Стрия вважалась містом в юридичному розумінні слова: всіма правами міщан користувались лише ті, що володіли нерухомим майном у межах міста. Мешканці передмістя Лани становили окрему передміщанську громаду, залежну від магістрату.
Передміщани, що жили на Підзамчі, від магістрату не залежали, а були підданими магнатів - королівських старост, як і селяни-кріпаки королівських сіл Стрийщини. Згодом виникла частина міста, що звалась Шумлявщиною, за прізвищем українських шляхтичів Шумлянських. На землях, що були власністю війтів, виникло передмістя Війтівство. Переважну більшість населення становили українці, зростала кількість поляків. Значну частину населення становили євреї.
В першій половині XVII ст., в Стрию виникло чотири братства, які об'єднали широкі кола українського населення міста та передмість. При братствах діяли школи, які переросли у важливі культурні осередки, центри розповсюдження рукописної та друкованої книги. У 1784 р. відкрито першу державну школу, так звану нормальну, або головну, повітову школу.
Більшість ремісників міста була об'єднана в цехові організації. Одним з перших створились цехи кушнірів, а згодом й шевський, гончарський, ткацький, кравецький, об'єднаний цех ковалів, слюсарів, мечників та золотарів, а згодом й боднарський. Крім ремісницьких майстерень, були й гуральні та водяні млини (так, в середині XVIII ст. на річці Стрий та її притоках було 7 млинів). В 1809 в Стрию з'явилась перша аптека.
Стрий відіграв важливу роль у розвитку торгівлі Галичини. Стрийські купці підтримували торгівельні зв'язки з містами не лише Галичини, а й Закарпаття, Буковини, Молдавії та Наддніпрянщини. Про значне місце торгівлі в житті міста свідчить зображення купця-подорожнього на старовинному міському гербі.
Головною перешкодою в розвитку міст України, зокрема й Стрия, під владою Речі посполитої було свавілля шляхти і магнатів. Після загарбання Галичини австрійською монархією (1772) їх влада була дещо обмежена, але на плечі населення ліг тягар утримання бюрократичного державного апарату. В 1784 р. в Стрию було розташовано окружні урядові установи, а також військовий гарнізон.
Через несприятливі умови, населення міста зростало повільно. В 1785 р. було 4235 мешканців, у 1817 - 5474, а в 1843 р. - близько 7-8 тисяч чоловік. За даними 1811 р., у місті,з промислових підприємств, були тільки ремісницькі майстерні (миловарна, позументна, сідлярська), ткальня, а також водяні млини, пивоварні, чотири гуральні, цегельня).
Великим тягарем на плечі людей лягла рекрутчина. Сотні юнаків йшли на десятки років з дому, щоб проливати кров в ім'я загарбницької політики цісаря. Зокрема багато солдатів Стрийського полку загинуло під час австро-франко-італійської війни в 1859 р. у битвах під Маджентою і Сольферіно (Італія).
Напровесні 1848 р. у Франції, Прусії, Австрійській імперії вибухли революції, спрямовані проти консервативно-монархічних режимів. Революційні події мали великий вплив на на піднесення українського національно-визвольного руху в Галичині. Зокрема, в Стрию представники української інтелігенції міста й повіту організували свою окружну раду, яка виступила з закликом боротися проти національного гноблення, за розвиток української культури.
Для захисту ради був створений загін української національної гвардії. Однак, у січні 1849 р., після поразки революційного уряду у Львові, національну гвардію було розпущено. Припинили свою діяльність й окружні ради, в тому числі і Стрийська.
У другій половині XIX ст. в Галичині поступово розвивається промисловість. Коли Стрий став залізничним вузлом, тут було відкрито паровозо-вагоноремонтні майстерні. Наприкінці XIX ст. на базі слюсарної майстерні виник невеликий чавуноливарний завод Вершайна.
Англійській фірмі "Перкінс та Макінтош" належав завод обладнання для нафтовидобувної промисловості. У 80-х роках Стрий став центром і деревообробної промисловості Прикарпаття. Тут виникають деревообробні заводи, сірникова фабрика "Ватра". Віденський капіталіст Штаєрман побудував млин з механізованим розмелюванням зерна. Крім того, на той час, діяли три малих парових і шість водяних млинів, десятки ремісничих майстерень.
У 1907 р. почали діяти газівня, де, з вугілля, виробляли газ для освітлювання вулиць і приміщень. На початку XX ст. виникають також промислові і сільськогосподарські кооперативні установи. З молочарні в с. Завадів виріс "Маслосоюз" у Стрию, який незабаром поширив свою діяльність на всю Галичину і налагодив експорт молочних продуктів до Англії та інших країн. У Стрию відкрили свої філії також кооператив "Народна торгівля", товариство "Сільський господар", товариства взаємних забезпечень "Дністер" та "Карпатія".
У 1872 р., в місті було засновано так звану вищу реальну школу, яка протягом 1880-1888 років була перетворена у гімназію. Вже в перші роки існування гімназії серед її учнів (українців) виник таємний патріотичний гурток. Викладання велося польською мовою, і лише напередодні першої світової війни було відкрито паралельні українські класи. Всі початкові школи теж були польськими. Коли у 1897 р. до магістрату надійшла заява, під якою було кількасот підписів з вимогою відкриття української школи, магістрат відповів відмовою (в інших джерелах зустрічаємо рік 1889 та сім тисяч підписів).
У вересні 1891 р. в Стрию відбулось перше віче жінок Галичини. Це віче, яким керували письменниці Наталія Кобринська та Євгенія Ярошинська, висловило протест проти нерівноправного становища жінок в суспільному та культурному житті, висунуло вимогу створити українські жіночі гімназії. 29 листопада 1893 р., на окружному віче, скликаному в Стрию товариством "Підгірська рада", виступив І.Я. Франко.
1903 року у Стрию налічувалось вже п'ять початкових шкіл, 1908 - сім, проте жодної української. Вимоги відкрити хоча б одну українську школу магістрат знову відкинув. Коли 1912 року кількість шкіл сягнула десяти, звернення міста до магістрату теж не мала позитивних наслідків. В той же час магістрат витрачав зібрані від населення кошти на субсидії та будівництво костьолів у Будапешті та Вадовіцах. Лише в 1913 році при школі на передмісті Лани було відкрито один клас з українською мовою навчання.
9 липня 1910 р. у Стрию готували одну з найбільших, в регіоні, демонстрацію в знак протесту проти вбивства студента Адама Коцка, який брав участь у русі за створення у Львові українського університету. Бачучи наскільки великого резонансу набула тут ця подія, намісник Галичини Бобжинський, особистим розпорядженням, надіслав до Стрия два відділи гусарів з Городка, батальйон піхоти з Перемишля і додаткові поліцейські підкріплення.
Фактично, наприкінці XIX ст. Стрийщина вийшла на одне з перших місць у Галичині за рівнем національної свідомості й організованості. Велика заслуга в цьому належала Євгенові Олесницькому, який у 1891-1909 роках був адвокатом у Стрию, з 1901 представляв Стрийщину в соймі Галичини, а в 1907 р. - у віденському парламенті. З 1892 р. він став головою новоствореної стрийської філії "Просвіти". Активно діяло і товариство "Міщанська бесіда", яке очолював парох церкви на Ланах, талановитий письменник Олекса Бобикевич.
Заходами всіх українських товариств було споруджено величавий Народний дім, урочисто відкритий в перший день нового сторіччя - 1 січня 1901 р. Тут знайшло притулок засноване в 1891 р. Музично-хорове товариство, яке в 1901 р. отримало назву "Стрийський Боян". Диригентом став визначний композитор і національний діяч, парох села Завадова Остап Нижанківський.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. у Стрию з'являється газета "Стрийський голос", двотижневик з питань рільництва й зоотехніки "Господар і промисловість", двотижневик "Підгірська рада".
У вересні 1909 року в приміщенні Народного дому відкрилась перша загальногалицька виставка сільського господарства і мистецьких промислів. Товариство "Міщанська бесіда" провадило збір коштів на спорудження пам'ятника Т.Г. Шевченку в Стрию, однак у 1910 р. вирішило передати зібрані гроші в фонд пам'ятника в Києві. Особливо урочистою була демонстрація 15-16 травня 1914 р. у зв'язку зі сторіччям народження Т.Г. Шевченка.
Розпочалась перша світова війна. Стрий став місцем народження легіону "Українських січових стрільців". Сюди ж на заклик "Головної української ради" і Бойової управи прибули близько 10 тисяч добровольців. Однак австрійська влада, побоюючись формуванню такої могутньої сили погодилась прийняти тільки десять сотень - по 250 стрільців. 3 вересня вони вирушили на вистрій до Закарпатської України.
З 8 вересня по 19 жовтня 1914 р. і з 22 жовтня 1914 по 31 травня 1915 р. Стрий був окупований російськими військами.
1 листопада 1918 р. на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Починалась нова доба - доба збройної боротьби за Українську державу. Проте вже 13 травня 1919 р. Стрий окупувало польське військо і почалися розстріли (першою жертвою впав о. Остап Нижанківський) і репресії.
В 1920-их і 1930-их роках проводила свою підпільну діяльність на теренах Стрия комуністична партія, керована з Москви. 1939 року вибухнула Друга світова війна і місто зазнало всіх лихоліть: вивози українських селян й інтелігенції на Сибір, арешти. Потім - гітлерівська навала в 1941 р., арешти українських діячів, творців проголошення української держави 30 червня 1941 р. А від 1944 р. знову більшовицька окупація. Тепер, на зміну польонізації на Стрийщині діє русифікація...
"Волею Партії", а більше працею людей, Стрий продовжує розвиватись. Зразу по післявоєнній відбудові розвивається машинобудівна галузь, металообробна, розвідка надр та будівельна індустрія. З'являється декілька підприємств легкої та харчової промисловості. Реконструйовано залізничний вузол, проведено електрифікацію залізних доріг.
У 1959 р. у місті проживає 36 тисяч чоловік. на початку 1961 р. в місті діяло 22 підприємства. В той час, і аж до розпаду СРСР активно діяли підприємства, що були лідерами в своїй галузі. Це й автоколона, одна з перших автотранспортних підприємств, і вагоноремонтний завод, завод "Металіст". Продукцією заводу ковальсько-пресового обладнання ім. Кірова цікавились й за кордоном.
Значно розширено потужності склозаводу, нарощувала кількість продукції суконна фабрика. Розпочато перебудову меблевого комбінату, який згодом переріс в одне з перших об'єднань деревопереробної промисловості, до складу якого входили підприємства Сколе, Ходорова, Жидачева та інші. У 60-х роках почалось спорудження заводу металевих та залізобетонних конструкцій.
Збудований ще у 1860 році водяний млин розрісся у комбінат хлібопродуктів. У 1961 р. стрийська взуттєва фабрика ввійшла до Львівського виробничого об'єднання "Прогрес". У 1965 р. почав працювати павільйон побутового обслуговування населення. Здано в експлуатацію автоматичну телефонну станцію ємністю 2500 номерів та реконструйовано міську телефонну мережу.
Такий розквіт тривав до початку дев'яностих років XX ст., аж до успішного загниття соціалізму та краху комунізму...
А 14 березня 1990 року, вперше на Україні, над будинком Стрийської міської Ради піднято український національний жовто-блакитний прапор. Виконком міської Ради народних депутатів, на вимогу новообраних депутатів міської Ради народних депутатів та за підтримки деяких депутатів Верховної Ради розглянув резолюцію мітингу від 11 березня 1990 року про встановлення на будинку міської Ради поряд з державним прапором УРСР національного прапора України.
Герб Стрия Прапор Стрия
Стрий — місто обласного значення в Україні, центр Стрийського району Львівської області, один із найголовніших та найбільших транспортних вузлів Західної України, важливий економічний та культурний центр Львівської області. Місто розташоване в галицькому Передкарпатті, на лівому березі ріки Стрий. Населення міста — 60 154 осіб (лютий 2012), площа — 16,95 км.². Місто є четвертим містом за населенням в області.
Перша згадка про місто датується 1385 роком, проте цілком очевидно, що місто є старішим, ніж офіційно вважається. Вже тоді місто згадується як центр волості. У 1431 році місто одним із перших серед українських міст отримує Магдебурзьке право. Майже всю свою історію Стрий був важливим торговим, оборонним та військовим центром. Відігравав значну роль у багатьох національно-визвольних змаганнях. Найбільше зростання Стрия відбувалося у другій половині XVII століття, сприяв розвиткові міста колишній стрийський староста, а відтак король Речі Посполитої Ян Собєський. У ті часи місто носило титул «Вільного королівського міста». Після Першого поділу Польщі відійшов до Імперії Габсбургів, пізніше Австро-Угорська імперія. З початком Першої світової війни Стрий стає місцем народження легіону «Українських січових стрільців». Під час українсько-польської війни 1919 року у Стрию був постій командування III Корпусу УГА. У 1920—1930-их pоках Стрий був одним із найактивніших осередків УВО й ОУН. В середині XIX століття місто перетворилося на значний залізничний та газовий центр, що сприяло швидкому розвитку міста. У міжвоєнній Польщі був центром повіту Львівського воєводства. За Пактом Молотова — Ріббентропа 1939 року відійшов до Радянського Союзу. Під час Холодної війни місто було важливим військовим центром Радянського союзу.
14 березня 1990 року (за СРСР) у Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ — прапор України.
Історія міста
Точна дата заснування Стрия невідома. Як видно з археологічних знахідок він існував вже в добу Київської держави і Галицько-волинського князівства. Зростанню Стрия сприяло його розташування на перетині двох важливих шляхів, один з яких йшов вздовж північних схилів Карпат, а другий вів до карпатських перевалів.
У 1385 р. Стрий вже був адміністративним центром волості (повіту). Через два роки Галицьке князівство, знекровлене в боротьбі проти нападів Золотої орди, було захоплене Польським королівством. Король Владислав Ягайло на початку д XV ст. уступив Стрийський повіт своєму братові Свидригайлові, а той, незабаром, передав ці землі князеві Федюшкові Любартовичу, синові Любарта-Дмитрія, князя Волині.
В руках Любарта Стрийська волость залишалась до 1430 р. Пізніше, аж до кінця XVII ст., державні маєтки Стрийського повіту передавались в пожиттєве володіння польським магнатам, яких призначали на посаду старост - представників короля. Юридично, міське управління вважалось непідвладним їм, однак на практиці влада в місті опинялась в залежності від старост та їх управителів.
На підставі королівський привілеїв 1431 і 1460 р. міське управління в Стрию здійснювалось відповідно до так званого Магдебурзького права. Згідно з ним міське управління (магістрат) складалось з ради, на чолі якої стояв бургомістр, і судової лави, очолюваної війтом. Резиденцією старости та їх намісників був замок, а магістрат урядував в ратуші.
Місто було оточене земляним валом, інший вал з частоколом відокремлював від передмість центральну частину міста - площу Ринок з навколишніми вулицями. Лише ця частина Стрия вважалась містом в юридичному розумінні слова: всіма правами міщан користувались лише ті, що володіли нерухомим майном у межах міста. Мешканці передмістя Лани становили окрему передміщанську громаду, залежну від магістрату.
Передміщани, що жили на Підзамчі, від магістрату не залежали, а були підданими магнатів - королівських старост, як і селяни-кріпаки королівських сіл Стрийщини. Згодом виникла частина міста, що звалась Шумлявщиною, за прізвищем українських шляхтичів Шумлянських. На землях, що були власністю війтів, виникло передмістя Війтівство. Переважну більшість населення становили українці, зростала кількість поляків. Значну частину населення становили євреї.
В першій половині XVII ст., в Стрию виникло чотири братства, які об'єднали широкі кола українського населення міста та передмість. При братствах діяли школи, які переросли у важливі культурні осередки, центри розповсюдження рукописної та друкованої книги. У 1784 р. відкрито першу державну школу, так звану нормальну, або головну, повітову школу.
Більшість ремісників міста була об'єднана в цехові організації. Одним з перших створились цехи кушнірів, а згодом й шевський, гончарський, ткацький, кравецький, об'єднаний цех ковалів, слюсарів, мечників та золотарів, а згодом й боднарський. Крім ремісницьких майстерень, були й гуральні та водяні млини (так, в середині XVIII ст. на річці Стрий та її притоках було 7 млинів). В 1809 в Стрию з'явилась перша аптека.
Стрий відіграв важливу роль у розвитку торгівлі Галичини. Стрийські купці підтримували торгівельні зв'язки з містами не лише Галичини, а й Закарпаття, Буковини, Молдавії та Наддніпрянщини. Про значне місце торгівлі в житті міста свідчить зображення купця-подорожнього на старовинному міському гербі.
Головною перешкодою в розвитку міст України, зокрема й Стрия, під владою Речі посполитої було свавілля шляхти і магнатів. Після загарбання Галичини австрійською монархією (1772) їх влада була дещо обмежена, але на плечі населення ліг тягар утримання бюрократичного державного апарату. В 1784 р. в Стрию було розташовано окружні урядові установи, а також військовий гарнізон.
Через несприятливі умови, населення міста зростало повільно. В 1785 р. було 4235 мешканців, у 1817 - 5474, а в 1843 р. - близько 7-8 тисяч чоловік. За даними 1811 р., у місті,з промислових підприємств, були тільки ремісницькі майстерні (миловарна, позументна, сідлярська), ткальня, а також водяні млини, пивоварні, чотири гуральні, цегельня).
Великим тягарем на плечі людей лягла рекрутчина. Сотні юнаків йшли на десятки років з дому, щоб проливати кров в ім'я загарбницької політики цісаря. Зокрема багато солдатів Стрийського полку загинуло під час австро-франко-італійської війни в 1859 р. у битвах під Маджентою і Сольферіно (Італія).
Напровесні 1848 р. у Франції, Прусії, Австрійській імперії вибухли революції, спрямовані проти консервативно-монархічних режимів. Революційні події мали великий вплив на на піднесення українського національно-визвольного руху в Галичині. Зокрема, в Стрию представники української інтелігенції міста й повіту організували свою окружну раду, яка виступила з закликом боротися проти національного гноблення, за розвиток української культури.
Для захисту ради був створений загін української національної гвардії. Однак, у січні 1849 р., після поразки революційного уряду у Львові, національну гвардію було розпущено. Припинили свою діяльність й окружні ради, в тому числі і Стрийська.
У другій половині XIX ст. в Галичині поступово розвивається промисловість. Коли Стрий став залізничним вузлом, тут було відкрито паровозо-вагоноремонтні майстерні. Наприкінці XIX ст. на базі слюсарної майстерні виник невеликий чавуноливарний завод Вершайна.
Англійській фірмі "Перкінс та Макінтош" належав завод обладнання для нафтовидобувної промисловості. У 80-х роках Стрий став центром і деревообробної промисловості Прикарпаття. Тут виникають деревообробні заводи, сірникова фабрика "Ватра". Віденський капіталіст Штаєрман побудував млин з механізованим розмелюванням зерна. Крім того, на той час, діяли три малих парових і шість водяних млинів, десятки ремісничих майстерень.
У 1907 р. почали діяти газівня, де, з вугілля, виробляли газ для освітлювання вулиць і приміщень. На початку XX ст. виникають також промислові і сільськогосподарські кооперативні установи. З молочарні в с. Завадів виріс "Маслосоюз" у Стрию, який незабаром поширив свою діяльність на всю Галичину і налагодив експорт молочних продуктів до Англії та інших країн. У Стрию відкрили свої філії також кооператив "Народна торгівля", товариство "Сільський господар", товариства взаємних забезпечень "Дністер" та "Карпатія".
У 1872 р., в місті було засновано так звану вищу реальну школу, яка протягом 1880-1888 років була перетворена у гімназію. Вже в перші роки існування гімназії серед її учнів (українців) виник таємний патріотичний гурток. Викладання велося польською мовою, і лише напередодні першої світової війни було відкрито паралельні українські класи. Всі початкові школи теж були польськими. Коли у 1897 р. до магістрату надійшла заява, під якою було кількасот підписів з вимогою відкриття української школи, магістрат відповів відмовою (в інших джерелах зустрічаємо рік 1889 та сім тисяч підписів).
У вересні 1891 р. в Стрию відбулось перше віче жінок Галичини. Це віче, яким керували письменниці Наталія Кобринська та Євгенія Ярошинська, висловило протест проти нерівноправного становища жінок в суспільному та культурному житті, висунуло вимогу створити українські жіночі гімназії. 29 листопада 1893 р., на окружному віче, скликаному в Стрию товариством "Підгірська рада", виступив І.Я. Франко.
1903 року у Стрию налічувалось вже п'ять початкових шкіл, 1908 - сім, проте жодної української. Вимоги відкрити хоча б одну українську школу магістрат знову відкинув. Коли 1912 року кількість шкіл сягнула десяти, звернення міста до магістрату теж не мала позитивних наслідків. В той же час магістрат витрачав зібрані від населення кошти на субсидії та будівництво костьолів у Будапешті та Вадовіцах. Лише в 1913 році при школі на передмісті Лани було відкрито один клас з українською мовою навчання.
9 липня 1910 р. у Стрию готували одну з найбільших, в регіоні, демонстрацію в знак протесту проти вбивства студента Адама Коцка, який брав участь у русі за створення у Львові українського університету. Бачучи наскільки великого резонансу набула тут ця подія, намісник Галичини Бобжинський, особистим розпорядженням, надіслав до Стрия два відділи гусарів з Городка, батальйон піхоти з Перемишля і додаткові поліцейські підкріплення.
Фактично, наприкінці XIX ст. Стрийщина вийшла на одне з перших місць у Галичині за рівнем національної свідомості й організованості. Велика заслуга в цьому належала Євгенові Олесницькому, який у 1891-1909 роках був адвокатом у Стрию, з 1901 представляв Стрийщину в соймі Галичини, а в 1907 р. - у віденському парламенті. З 1892 р. він став головою новоствореної стрийської філії "Просвіти". Активно діяло і товариство "Міщанська бесіда", яке очолював парох церкви на Ланах, талановитий письменник Олекса Бобикевич.
Заходами всіх українських товариств було споруджено величавий Народний дім, урочисто відкритий в перший день нового сторіччя - 1 січня 1901 р. Тут знайшло притулок засноване в 1891 р. Музично-хорове товариство, яке в 1901 р. отримало назву "Стрийський Боян". Диригентом став визначний композитор і національний діяч, парох села Завадова Остап Нижанківський.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. у Стрию з'являється газета "Стрийський голос", двотижневик з питань рільництва й зоотехніки "Господар і промисловість", двотижневик "Підгірська рада".
У вересні 1909 року в приміщенні Народного дому відкрилась перша загальногалицька виставка сільського господарства і мистецьких промислів. Товариство "Міщанська бесіда" провадило збір коштів на спорудження пам'ятника Т.Г. Шевченку в Стрию, однак у 1910 р. вирішило передати зібрані гроші в фонд пам'ятника в Києві. Особливо урочистою була демонстрація 15-16 травня 1914 р. у зв'язку зі сторіччям народження Т.Г. Шевченка.
Розпочалась перша світова війна. Стрий став місцем народження легіону "Українських січових стрільців". Сюди ж на заклик "Головної української ради" і Бойової управи прибули близько 10 тисяч добровольців. Однак австрійська влада, побоюючись формуванню такої могутньої сили погодилась прийняти тільки десять сотень - по 250 стрільців. 3 вересня вони вирушили на вистрій до Закарпатської України.
З 8 вересня по 19 жовтня 1914 р. і з 22 жовтня 1914 по 31 травня 1915 р. Стрий був окупований російськими військами.
1 листопада 1918 р. на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Починалась нова доба - доба збройної боротьби за Українську державу. Проте вже 13 травня 1919 р. Стрий окупувало польське військо і почалися розстріли (першою жертвою впав о. Остап Нижанківський) і репресії.
В 1920-их і 1930-их роках проводила свою підпільну діяльність на теренах Стрия комуністична партія, керована з Москви. 1939 року вибухнула Друга світова війна і місто зазнало всіх лихоліть: вивози українських селян й інтелігенції на Сибір, арешти. Потім - гітлерівська навала в 1941 р., арешти українських діячів, творців проголошення української держави 30 червня 1941 р. А від 1944 р. знову більшовицька окупація. Тепер, на зміну польонізації на Стрийщині діє русифікація...
"Волею Партії", а більше працею людей, Стрий продовжує розвиватись. Зразу по післявоєнній відбудові розвивається машинобудівна галузь, металообробна, розвідка надр та будівельна індустрія. З'являється декілька підприємств легкої та харчової промисловості. Реконструйовано залізничний вузол, проведено електрифікацію залізних доріг.
У 1959 р. у місті проживає 36 тисяч чоловік. на початку 1961 р. в місті діяло 22 підприємства. В той час, і аж до розпаду СРСР активно діяли підприємства, що були лідерами в своїй галузі. Це й автоколона, одна з перших автотранспортних підприємств, і вагоноремонтний завод, завод "Металіст". Продукцією заводу ковальсько-пресового обладнання ім. Кірова цікавились й за кордоном.
Значно розширено потужності склозаводу, нарощувала кількість продукції суконна фабрика. Розпочато перебудову меблевого комбінату, який згодом переріс в одне з перших об'єднань деревопереробної промисловості, до складу якого входили підприємства Сколе, Ходорова, Жидачева та інші. У 60-х роках почалось спорудження заводу металевих та залізобетонних конструкцій.
Збудований ще у 1860 році водяний млин розрісся у комбінат хлібопродуктів. У 1961 р. стрийська взуттєва фабрика ввійшла до Львівського виробничого об'єднання "Прогрес". У 1965 р. почав працювати павільйон побутового обслуговування населення. Здано в експлуатацію автоматичну телефонну станцію ємністю 2500 номерів та реконструйовано міську телефонну мережу.
Такий розквіт тривав до початку дев'яностих років XX ст., аж до успішного загниття соціалізму та краху комунізму...
А 14 березня 1990 року, вперше на Україні, над будинком Стрийської міської Ради піднято український національний жовто-блакитний прапор. Виконком міської Ради народних депутатів, на вимогу новообраних депутатів міської Ради народних депутатів та за підтримки деяких депутатів Верховної Ради розглянув резолюцію мітингу від 11 березня 1990 року про встановлення на будинку міської Ради поряд з державним прапором УРСР національного прапора України.
Підписатися на:
Дописи (Atom)